Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом — одне з видатних надбань людської цивілізації та культури, їхня основа та животворний фермент. Але історично так склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.
Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які їх створили, не мають буття поза часом та простором. На них лежить відбиток певної епохи, країни. Їх ідеї, проблеми, думки зберігаються століттями і навіть тисячоліттями і не знають просторових та часових меж. Багато у філософії належить, або належатиме, тільки історії.
В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентне повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе,,природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства? Ми навели далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Але розвиток суспільства і пізнання висуває й нові філософські проблеми: про співвідношення статичних і динамічних закономірностей у науковому пізнанні, можливостей "штучного інтелекту" тощо. Звичайно, "вічні" філософські проблеми під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов вирішуються по-новому.
Дослідження даних проблем сформулювало певну структуру в системі філософського знання, яка складається:
1. Філософська антропологія (вчення про людину, природу, сутність);
2. Онтологія (вчення про буття – про основу світу);
3. Філософськи проблеми природознавства (вчення про природу);
4. Гносеологія (вчення про пізнання);
5. Ф. науки (вчення про наукове пізнання);
6. Логіка (вчення про форми мислення);
7. Соц. Філософія (вчення про суспільство, його виникнення, становлення, місце);
8. Етика (вчення про мораль, як форму суспільні відносини);
9. Естетика (вчення про прекрасне);
10. Аксіологія (вчення про цінності, їх природу, місце);
11. Історія філософії – вчення про найбільш загальні закони, яки лежать в основі буття
Досвід понад двох із половиною тисяч років історії філософської думки переконує в тому, що в філософії визначився ряд постійних, "інваріантних" функцій, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання. Саме знання цих функцій і вимірів дає змогу розкрити механізм виникнення і розв'язання філософських проблем. До таких функцій і вимірів належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна функції.
Функції філософії:
1. Світоглядна – пов’язана з теоретичним поясненням світу, людина сприймає світ крізь свій світогляд,
2. Онтологічна – введення фундаментальних гіпотез існування, визначеня схем побудови дійсності
3. Методологічна – філософія виступає як загальне вчення про метод; забезпечує ідеями, принципами наукове пізнання і живить практичне пізнання;
4. Гносеологічна – вибір засобів пізнання;
5. Культурологічна – передає експлікаційну (визначення загального), раціональну (формує поняття) систематизацію (сортування знань) знань (закріплення);
6. Критична – аналіз існуючого знання та соціокультурних цінностей;
7. Ціннісна (Аксіологічна) – дає можливість визначити соціальні, моральні, ідеологічні, естетичні та ін. цінності в різні періоди суспільного розвитку;
8. Інтигративна – полягає в системному узагальненню та об’єднанні практичних, пізнавальних і цілісних досвідів людей.
9. Соціальна – охоплює різні аспекти людського життя, пояснення соціального буття
10. Гуманістична – сприяння формування життєвих цінностей та ідеалів, визначення мети життя
|
