| Матеріальне виробництво – базисна основа життєдіяльності соціуму. Воно не тільки забезпечує людей необхідними засобами існування, а й стимулює розвиток економіки, соціальної структури та духовної культури суспільства. Досить хоча б на деякий час порушити матеріально-виробничий процес, як починається економічна криза, а зупинення матеріального виробництва на тривалий період призводить до загибелі надбань людської цивілізації. Механізм дії цього закону розкривається такими категоріями, як “діяльність”, “потреба”, “інтерес”, “мета”.
Діяльність – це спосіб активного ставлення людей до оточуючого їх світу з метою пізнання й використання його у власних інтересах. Потреба – це об’єктивний спонукальний мотив діяльності людей. У літературі досить часто всі потреби людей поділяють на дві групи. До першої групи відносять природні, матеріальні потреби, які породжені природним середовищем і обмежені біологічними можливостями людини (угамування голоду, спраги тощо). Друга група – потреби, створені історією (сюди входять соціальні й духовні потреби людей). На відміну від потреб першої групи, соціальні потреби людей безмежні, а значить, безмежний духовний потенціал і суспільний поступ людства. Інтерес – усвідомлена суспільством потреба. Якщо потреба виступає об’єктивним стимулом діяльності людей, то її головною ланкою є інтерес. Що ж стосується мети, то вона проявляється у створенні ідеальної моделі майбутнього результату діяльності людей. Мета – осмисленний інтерес. Ясність поставленої мети відображає глибину усвідомлення інтересу. Суспільне виробництво, головними структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини, має соціальний, діяльний та історичний характер.Історично склалося так, що на різних етапах розвитку суспільства на перший план може виходити одна із його головних складових. Матеріальне виробництво є основою існування і розвитку суспільства. Але перебільшення його ролі за рахунок інших чинників суспільного процесу, що характерно для економічного детермінізму, не відповідає реальній дійсності. Хід історичного розвитку свідчить, що необхідно враховувати як матеріальну виробничу діяльність людей, так і інші джерела суспільного розвитку, зокрема духовне виробництво, досягнення в галузі науки, культури, у сфері соціально-політичного життя, розглядати їх у взаємозв’язку й взаємозалежності, а не абсолютизувати та протиставляти одне одному.
Як відомо, матеріальне виробництво існує у вигляді конкретних способів виробництва на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Спосіб виробництва включає дві тісно взаємопов’язані сторони матеріально-виробничої діяльності людей – продуктивні сили і виробничі відносини.
Продуктивні сили – це знаряддя й засоби виробництва та самі люди, які є головною продуктивною силою суспільства. Від знань, досвіду, трудових навичок людей залежить весь хід виробничого процесу, його початок і кінець.
Виробничі відносини – це економічні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва. Як відомо, існують різні види суспільних відносин: політичні, економічні, моральні, релігійні, сімейно-побутові, технічні та ін. Головне місце серед них належить матеріальним, економічним відносинам, які є базисними, фундаментальними в суспільстві. Продуктивні сили і виробничі відносини знаходяться у постійній взаємодії та зміні. Діалектика їх розвитку відображає істотні сторони цього суперечливого процесу, а саме:
1. Зміни в матеріальному виробництві починаються з продуктивних сил, які є змістом суспільного виробництва, з удосконалення людьми знарядь і засобів праці з метою задоволення своїх постійно зростаючих запитів, потреб, інтересів
2. Виробничі відносини активно впливають на розвиток продуктивних сил. Як суспільна форма їх розвитку, вони або ж сприяють, або ж гальмують процес їх удосконалення.
3. Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин втілюється в загальносоціологічному законі відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил суспільства.
4. При розгляді цієї проблеми в сучасних умовах необхідно звернути увагу на три групи суперечностей способу виробництва. Насамперед, це стосується суперечностей у продуктивних силах, зокрема між праців¬никами виробництва і предметами праці (нераціональне використання природних ресурсів, джерел енергії, забруднення навколишнього середовища та ін.). Друга група суперечностей – між структурними компонентами виробничих відносин, у тому числі різними формами власності на знаряддя й засоби виробництва. Третя група суперечностей – між продуктивними силами і виробничими відносинами. Аналіз цих суперечностей у контексті всіх суперечностей способу виробництва дає можливість простежити визрівання економічних передумов заміни одного суспільства іншим.
|
