Духовне життя суспільства – досить складне поняття. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, а також процеси їх виробництва, поширення і перетворення суспільних і індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.
У духовному житті виділяють як сам світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій і т.ін.), так і його носіїв, тобто соціальних суб’єктів (індивіди, верстви, класи, етноси). В зв’язку з цим розрізняють особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ і духовне життя якогось соціального суб’єкта, наприклад етносу, або суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людей, їх духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом із тим, духовний світ окремої людини неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя – це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного.
Основні складові духовного життя такі: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видами суспільного виробництва, тобто духовне виробництво є насамперед формуванням духовних потреб людей поряд із їх іншими потребами, є виробництвом суспільної свідомості. Суспільна свідомість – це сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють та відтворюють суспільне буття і які вироблені людством у процесі освоєння природи й соціальної історії.
Індивідуальна й суспільна свідомість мають загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика. Їх діалектична єдність не оз¬начає абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість більш конкретна і багатогранна, ніж суспільна; вона включає в себе неповторні, притаманні тільки даній людині особливості, що формуються на основі спе¬цифічних особливостей її конкретного буття. Свідомістю індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості.
Саме міра відображення глибини пізнання людиною дійсності, міра проникнення в сутність явищ суспільного життя лежить в основі виді¬лення буденного та теоретичного зрізів структури суспільної свідомості.
Буденна свідомість людей розвивається на основі їхнього повсяк¬денного досвіду, вона охоплює об’єкти буття, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Буденний рівень суспільної свідомості включає емпіричні знання, погляди, настрої, традиції, почуття, волю.
Теоретичний рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їх розвитку та функціонування, виявити найбільш суттєві риси процесів і явищ. Буденну свідомість (на відміну від теоретичної) не слід, однак, розглядати як якусь неповноцінну, поверхневу, неминуче обмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання. В процесі практичної діяльності у повному обсязі можна керуватися здоровим глуздом, що лежить в основі буденної свідомості. Суспільна психологія та ідеологія також виступають важливими елементами структури суспільної свідомості. Так, суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої діяльності через призму повсякденних інтересів. Тут досить вагомим є елементи стихійності, емоційності, імпульсивності і т.ін. Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей. Офіційна ідеологія, ідеологія панування, як правило, є такою, що ототожнюється із владними структурами, має свій апарат із засобів впливу на масову свідомість.
|
