| У повсякденному житті поняття культури досить часто ото¬тожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо "культурне життя", а також "цивілізоване життя", "культурне суспільство" та "цивілізоване суспільство" і т. ін. Те саме простежуєть¬ся і в історії людської думки: терміни "культура" та "цивіліза¬ція" увійшли в науковий обіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми.
Проте, вже у першій третині XIXст. американський соціо¬лог Л. Морган позначив терміном "цивілізація" певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Мерганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації - епоха міст, виникнення сім'ї, виготовлення та використання металів, по¬ява держави та відкриття і використання письма.
Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Те¬пер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, не покладаючись на нестійку людську пам'ять та крихкість окремих людських життів.
Проте, стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сто¬рони суспільного життя, які забезпечують функціонування техно¬логічної складової культури, а не її смислових засад.
Сьогодні поняття "цивілізація" найчастіше застосовують для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також на¬бутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація — це такий рівень і стан суспільства, якому прита¬манні високий злет культури та її ефективне функціонування в у сіх галу¬зях буття суспільства.
Вивчення історії людства для філософії є найважливішим методологічним принципом, що створює можливості виявлення закономірності суспільного розвитку. Оскільки реальна історія безкінечно багатоманітна то, предметом філософії історії є не безпосе¬редня життєдіяльність індивідів, а певна ідеальна модель, в якій від¬бивається ця життєдіяльніст, історія подій, повсякденності та людського духу.
Простежуючи історію розвитку людства, суспільства, Карл Маркс вводить поняття суспіль¬на формація, яке охоплює відра¬зу два зрізи людського суспільства - суспільство як процес і як структуру системи відносин, стосунків між людьми. Суспільство – найзагальніше поняття для характеристики світу людини. Суспільна формація характеризує уже не світ люди¬ни вцілому, а лише те чи інше формоутворення всередині певного світу людини. Карл Маркс відзначав, що виробничі відносини у своїй сукупності утворюють суспільство, що перебуває на певному ступені історичного розвитку. Античне суспільство, феодальне суспільство, буржуазне суспільство - такі сукупності виробничих відносин, кож¬на з яких разом з тим знаменує особливий ступінь історичного роз¬витку людства. Для визначення первісного сус¬пільства Карл Маркс користувався терміном суспільна формація. Рабовласницьке, феодальне і комуністичне суспільства Карл Маркс називає суспільно-економічною формацією, порівнюючи з буржуаз¬ним суспільством. Суспільно-економічна формація частіше трактува¬лася як сукупність виробничих відносин, суспільна формація - як су¬купність суспільних відносин.
Основні ж значення формації дещо інакше подаються Леніним, який вказував, що суспільно-економічна формація є сукупність виробничих відносин. Вона жива, стержнем її є система виробництва.
Розпад СРСР виявив істо¬ричну обмеженість марксистської формаційної концепції розвитку людства. За межами формаційності залишилися яви¬ща духовного порядку, властивості особистості, індивідність життя, що знекровлювало цю концепцію. Обмеженості формаційності пере¬борює цивглізаційний підхід до історії. Цивілізаційна теорія в основному розроблялася немарксистськими мислителями
Історія людської цивілізації демонструє єдність долі народів та світових культур.
Світова історія і філософія від Конфуція до су¬часності цивілізаційним вважає те життя народу, нації, країни, яке грунтується на загальноісторичному досвіді, вираженому фундаментальними поняттями: праця і власність, соціальна справедливість і влада, громадянська культура і особиста свобода. Ці поняття є голов¬ними цивілізаційними засадами теорії і цивілізаційного суспільства.
Однією з головних засад є праця.Цивілізованим вважається сус¬пільство, де власний добробут і соціальний статус людина набуває зав¬дяки своїй праці; друга засада - власністьяк основа людського Я. Цивілізаційним є суспільство, що забезпечує плюралізм форм власності за домінуючої ролі приватної власності. Третє соціальне явище цивілі¬зації - влада: лише правова державна влада сприяє налагодженню соці¬ального управління, дозволяє взаємоузгодити волю та дії людей і спря¬мувати їх на вирішення суспільних завдань; четверта - соціальна справедливістьяк визначальний принцип і норма суспільного життя, міра соціального добра для кожної людини - за її заслугами; п'ята -загальнолюдські пріоритетив організації життя суспільства; забезпечен¬ня культурного прогресу людства і пріоритету особистостіта її духов¬них свобод - шоста важливіша цивілізаційна основа суспільства. Спрямованість суспільно-історичного процесу в наш час, чи прямувати вперед до вищих щаблів життя, по шляху прогресу, чи назад до первісних його форм – це питання таке ж актуальне, як і двадцять століть раніше
|
