Релігійний світогляд історично передував розвитку філософії. Його своєрідність полягає в подвоєнні світу на земний і небесний, а основу складає віра у Бога та визначення його ролі в світобудові та житті людини
Релігія, яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, безумовно, є одним із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння". Але релігія не відіграє визначальної ролі у формуванні життєво важливих цінностей. Жодна із форм суспільної свідомості не існує ізольовано від інших. Релігія заповнює дифіцит інформації про смисл космосу, смисл життя людини і суспільства. Ці ж питання є предметом дослідження й інших форм суспільної свідомості, зокрема й філософії.
У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обгрунтування та захисту релігійних вчень про Бога. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії. Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші століття існування християнства. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності релігії для людини.
В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Завдання ж філософії і науки — допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри. Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки. Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї.
Католицька філософія — це сукупність існуючих у католицизмі філософських течій, таких як неотомізм, тейярдизм, неоавгустианізм, "теологія звільнення" та інші. Найавторитетнішою течією є неотомізмяк офіційна філософська доктрина Ватікану. Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму. Послідовники цього вчення намагаються довести, що йому, притаманні універсальні можливості піднестися над протиріччями матеріалізму та ідеалізму. Неотомісти розрізняють два джерела пізнання — природний розум (науку) і божественне одкровення. Ядром неотомізму є метафізика , яка поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога). Бог, за основними положеннями метафізики неотомізму, є тотожністю сутності та існування. По-перше, він створив світ і, значить, світ є проявом його сил і можливостей. По-друге, людина створена "за образом і подобою Бога", і їй притаманні розум і свободна воля. І, по-третє, Бог не лише створив світ, він постійно керує цим створеним світом. Отже, між Богом і світом існують певні зв'язки, які характеризуються як подібність, аналогія. На цьому і побудована неотомістська доктрина "аналогії буття", яка є фундаментом традиційних доведень буття Бога.
Неотомізм, як і релігійна філософія в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.
|
