Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант. В його творчості умовно виділяють два періоди: докритичний (до 70-х років XVIIIст захоплення природничими науками.) та критичний – присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності. Кант підносить гносеологію до рівня основного елемента теоретичної філософії. Її предметом, має бути, дослідження пізнавальної діяльності суб'єкта.
Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: "Що я можу знати?", "Що я маю робити?", Відповідь на такі питання і гарантує філософії її високу місію законодавиці розуму. Таку місію, на думку Канта, може виконати лише трансцендентальна філософія, яка є системою усіх принципів чистого розуму. А оскільки розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосуваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну.
Практична філософія, філософія моральності, визначає нашу поведінку. А теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання.
Знання, є судженнями, тобто поєднанням уявлень та понять у свідомості. Судження можуть бути аналітичними, коли логічний присудок не дає нового значення, та синте-тичними, коли предикат не виводиться із суб'єкта, а поєднується з ним. Синтетичні судження, в свою чергу, можуть бути апостеріорними, коли є мислимий зв'язок між суб'єктом та предикатом і виявляється він у досвіді і через досвід. Другим видом синтетичних суджень є судження апріорі, тобто такі, де зв'язок між суб'єктом та предикатом не засновується на досвіді.
Апріорні знання існують у трьох видах пізнання; математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці. Кант у даному випадку намагається поставити і спробувати вирішити важливу проблему гносеології — проблему діалектики взаємозв'язку та взаємопереходу чуттєвого та раціонального у пізнанні. . Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми досвіду: простір та час. Вони упорядковують відчуття, розміщуючи їх у просторі та часі. Світ людини, вважає Кант, це предмети та явища які упорядковуються людською свідомістю. Таким чином, у Канта виникає два світи: перший — світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі; і другий — світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості – трансцендентний світ. Далі Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Апріорні форми чуттєвості розміщують та упорядковують дані відчуттів у просторі та часі, в результаті чого виникають явища.
|
